Ось уже тиждень як наша Марта благополучно поїхала відпочивати в Португалію. Нам сказала, ніби їде на конференцію, але ж на конференцію не беруть купальник і не говорять про переваги Атлантичного океану. Так от, залишила все на нас. одного разу вже таке було. Коли Марта змушена була на тиждень залишити нас самих. Переживала вона тоді, капець. Думала. що все тут завалиться. А воно бац! і не завалилось. Хі-хі)
Ладно, це все лірика. Бо влітку було ніби трохи легше, не було навчання і всі ми сповнені сил та ентузіазму!І справа не в тому, що зараз важче ,що купа проектів і всі зразу, що стажеру відмовляють у візі, що грошей нема, що аплікаційних мало надходить. Справа в тому, що Марти, президента і голови нашої нема, а все круто! Інколи собі навіть думаю, що дуже добре отак забирати президента з локалки на деякий час. Тоді кожен з нас ( я, Ірка, Кольосіко, Ксюха, Олег і вже Леся) розуміє, що тільки він сам вирішує все в своїй діяльності. Немає людини, якій ти можеш заглянути в очі і там прочитаєш згоду чи незгоду в певному питанні, як дитина дивиться на маму і питає чи можна взяти цукерку. Кожен сам вирішує, потрібна ця цукерка йому чи ні.... І воно зовсім не так просто виглядає, отак взяти і вирішити. Легше, коли тобі кажуть, що робити. Важче вирішувати самому.
Єдине, що в такій ситуації найбільше рятує, це те, що можна хоча б сісти з кимось з борда і разом подумати, обговорити з усіх сторін. Навіть просто патриндєть буває дуже ефективно. А ще, оце нове відчуття.. повної підтримки один одного. Всюди, завжди. В мене рекрутмент, а я сижу і думаю, чи Олег займається освітою Лесі, чи Іра отримала згоду німця і т.д. І знаю точно, що Іра чи Ліля в той самий час думають, скільки аплікаційних є, як дістати ще більше, Оксана вже планує як пропустити англійську, щоб попасти на ЛСМ. Відсутність нашого лідера зблизила нас ще більше. В цьому великий Марті +! І відчуваючи оцю підтримку і команду, вже не так страшно вперше вести ЛСМ, зробити флеш-моб, знайти німця на стажування менше як за рік ( за 2 дні)))), в перший день нового кварталу зрейзити ЕРшку, отримати більше 60 аплікаційних формі , привезти словака на стажування і ухатись, рухатись далі.
А ще , мене переповнюють такі кльові емоції від того, що коли Марта повернеться ми зможемо як малі діти хвалитись досягнутими успіхами, викликаючи її посмішку, ділитись своїми планами і емоціями. І зовсім не будемо ропитувати її про оту сумну і нудну Португалію))). Думаю, Виконавча рада мене підтримую в цьому!
Правда?
